Сьогодні кияни на Михайлівській площі влаштували мітинг, аби нагадати про полонених воїнів полку «Азов», яких Росія не обмінює попри численні прохання та вимоги України. Дружини та батьки полонених військовослужбовців наголошують: те, що азовцям у полоні важче та страшніше – не міф, оскільки їм про стан полонених розповідають повернені захисники.
Нині на Михайлівській площі зібралися кілька десятків родин азовців. У всіх історія майже спільна: коли військовим напередодні 16 травня обіцяли почесний полон і вони телефонували сім’ям і коханим – це був останній момент, коли вони чули рідних. Після того знайти бодай якусь інформацію про полонених азовців – неможливо.
Брат мітингувальниці Леви – військовий із 2016 року. Відтоді він був на передовій, і 24 лютого застало його на Донеччині. Він воював у Маріуполі – тримав оборону в оточеному місті. 20 травня він із побратимами здався в почесний полон – принаймні такий окупанти обіцяли захисникам. Однак уже 19 місяців, замість чотирьох обіцяних, він перебуває у полоні невідомо де. І понад рік з його батальйону не обміняли нікого. Його підрозділ – 74 окремий розвідувальний – малочисельний, і відносно небагато захисників підрозділу нині перебуває у полоні.
«Я сподіваюсь, що цей рік принесе нам результати й поверне додому рідних. Тому що розвідники, офіцери, ветерани АТО/ООС – ті, кому в полоні найважче. Але безпекові організації – зокрема, ООН, «Червоний хрест» – не роблять нічого. Лише підтвердили, що брат у полоні, й усе. А де він, у якому стані – невідомо», – каже Лева.
Ілона, дружина бійця 501 батальйону, Максима Скутельника, який стояв на обороні Маріуполя, додає: ці захисники потрапили в полон ще у квітні. І нині на Михайлівській площі родини стоять, оскільки понад рік – 13 місяців – не обміняли жодного з 255 морпіхів.
«Листи з полону до нас не доходять. Ми сподіваємося, що чоловіки тримаються, і впевнені: вони б хотіли, щоб ми сьогодні стояли тут і нагадували світу, що нам потрібна допомога з обмінами. Оскільки безпекові організації жодної комунікації не дають – лише раз, через півтора року полону, отримала повідомлення від «Червоного хреста», що мого чоловіка підтвердили – він у полоні. Сказали, що стан здоров’я задовільний, наскільки то було можливо, і на цьому весь зв’язок закінчився», – каже жінка.
Жінка додає: комунікації немає навіть з Уповноваженим з прав людини Дмитром Лубінцем – попри всі спроби дізнатися бодай щось або поспілкуватися із ним. Це вдалося лише кільком родинам полонених.
Анастасія, дружина полоненого азовця з позивним «Стаф», пояснює: 3 січня, коли відбувся найбільший обмін полоненими за увесь час війни, вона навіть не сподівалася побачити у списках ініціали чоловіка. Той захищав Маріуполь, добровольцем пройшов до майже заблокованого міста понад 20 кілометрів пішки. Тоді їхня група – 12 азовців, які воювали ще в часи АТО/ООС, на підступах до міста потрапила під обстріл. Попри це всі дійшли у місто, а згодом потрапили на «Азовсталь».
«Чоловік 16 березня відправив мені останнє повідомлення – писав, що він тримається, хоч у них майже не лишилося їжі, а всі побратими поранені чи отримали сильні контузії. Я не знаю, чи він прочитав моє повідомлення. Я взагалі нічого не знала про нього до серпня, коли росіяни опублікували списки поранених в Оленівці. Я там побачила чоловіка. До того ні ООН, ні «Червоний хрест» мені не давали інформацію по ньому – казали, що його або не було на «Азовсталі», або він якось не потрапив у списки. На моє обурення, як так могло статися, нічого не казали – мовчали й радили чекати чогось. Зате коли я їм дзвонила зі списком, щоб сказати, що чоловік поранений – вони кілька днів поспіль не знаходили час, щоб занести його у списки. І підтвердження від ООН я отримала тільки в кінці жовтня», – розповідає Анастасія.
Після того жінці вдалося дізнатися, що чоловік – важкопоранений. Спершу він перебував у лікарні в Донецьку, потім – у донецькому СІЗО. Вся інформація обірвалася вже у грудні 2022 року, коли чоловіка росіяни перевели в інший тюремний заклад. Відтоді жодної інформації жінка не отримує від міжнародних чи українських організацій. Так само мовчать і пропагандистські канали, на сторінках яких з’являються фото та відео з полоненими.
«У мене не лишається ні сил, ні надії – я не знаю, чи взагалі дочекаюся чоловіка, що він терпить. З його пораненням він навряд чи зможе нормально працювати, а зважаючи на те, як лікують наших хлопців у полоні – скоріш за все, у нього вже є інвалідність. Я вже навіть писала на сторінці росіян, які публікують відео з полоненими, питала інформацію – вони тільки знущаються і кажуть, щоб я чекала – або чоловіка, або тіло», – крізь сльози розповідає Анастасія.
Олена Петрівна, матір бійця «Азову» Миколи з позивним «Манжура», додає: її син у полоні з травня 2022 року, вийшовши з «Азовсталі». на війні він – з 2014 року, був одним із перших азовців. І понад усе жінка мріє про повернення сина.
«Ще до Оленівки я знала, де мій син, але після теракту зв’язок з ним обірвався. Я не знаю, де Микола. Взагалі всі, хто тут стоїть, не знають, де їхні сини й чоловіки», – каже жінка.
Рідні зауважують: найстрашніше для них – що азовці для росіян найгірші вороги. Й саме військовослужбовців бригади НГУ на Росії найчастіше засуджують до 20-25 років позбавлення волі. Зокрема, найчастіше їх судять нібито через обстріли житлових будинків та цивільної інфраструктури неподалік Маріуполя в перші тижні повномасштабного вторгнення РФ.
182 повернутих українців мали офіційний статус військовополоненого, підтверджений через Міжнародний комітет Червоного Хреста. Ще 48 оборонців вважалися зниклими безвісти. Більшість звільнених – чоловіки, їх 225. Ще п'ятеро – це жінки. До рядового та сержантського складу належать 213 звільнених українців, одинадцятеро – офіцери.
Буданов повідомив, що Україні вдалося провести дуже складний обмін військовополоненими, який готувався досить довго, в організації процесу брали участь Об'єднані Арабські Емірати.
Командир бригади Національної гвардії України «Азов» Денис Прокопенко заявив, що бійців 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ, які стояли в авангарді Сил Оборони України в боях за Маріуполь, не було під час обміну військовополоненими 3 січня.
Джерело
