Мати загиблого бійця Олеся Суховерова розповіла, що її син пішов на фронт добровольцем, адже не міг сидіти та ховатися:
"Я не готувала його до війни, я готувала його до життя самостійного. І як я могла вже потім сказати, що я тебе неправильно виховала? Ні. Він би не зміг, це був би не він, якби сидів біля мене, ховався і не йшов".
У дитинстві Олексій був дуже самостійним, каже Олеся. Хлопець займався різними видами спорту та мав певні досягнення:
"Перша його доросла фраза була "Я сам". Перше його досягнення було у дитячому садку — він віджався 50 разів,. Це був його перший рекорд, він отримав перше місце. Далі він навчався у школі, там ходив на карате, друге місце у нього є по карате. Він займався роликами, потім дуже йому сподобався велосипед ВМХ".
Після початку повномасштабного вторгнення Олексій добровольцем вступив до територіальної оборони та охороняв вулиці Одеси, але згодом вирішив змінити бригаду:
"Одразу у лютому він пішов до військкомату, нам до цього приходили пропозиції піти служити, але там сказали, що у нього немає досвіду і його не взяли. Він пішов у першу тероборону, добровільно. Це були набрані бійці охороняти вулиці Одеси. Але він походив і сказав "Нас нічому там не навчають, нас нікуди не відправляють, мені така оборона не підходить, тому я буду шукати інші варіанти". І він знайшов 126 тероборону міста Одеси".
У липні 2022 року бійця перевели на передову до міста Херсон, де він перебував до моменту загибелі, розповіла Олеся Суховерова:
"Обіцяли їм ротацію через чотири місяці, але я сина побачила аж у листопаді, коли він отримав перше поранення. Це була контузія. Після звільнення правого берега вони закріплялися там, робили бліндажі та артилерія прилетіла зверху. Так вийшло, що попало саме в окопи, де вони знаходилися, він був крайній, отримав поранення. У мене, як у матері, вже з’явився страх, тому що у дитини є вже поранення і я хотіла, щоб його хоча б додатково на якусь реабілітацію відправили. Буквально через тиждень він вже повернувся в стрій, він вже знаходився там".
8 серпня о шостій годині ранку Олексій писав своїй дівчині, що все добре, щоб вона не панікувала. Потім хлопець перестав виходити на зв’язок:
"Пряме попадання гармати зверху, з їхнього човна вижив тільки один хлопець. Ти розумієш, що ти його ніколи не побачиш, але гордість за те, що тобі вдалося виростити такого сина, що він своїми вчинками доводив і ставав у приклад кожному, як треба жити. Якби він був би живий – він міг би багато чого зробити", — каже Олеся.
У Херсоні Олексій врятував кішку. Вона пів року перебувала з ним та проходила разом бойові завдання. Військовий привіз улюбленицю до матері та в пам'ять про сина жінка лишила собі одного з її кошенят:
"Вона завагітніла, він приймав пологи й привіз мені її з шістьма кошенятами, добрі люди забрали, одного красунчика я залишила собі в пам’ять про сина. Спочатку не могли придумати йому ім’я, тому він був у нас "Херсонський ЗСУшник", а тепер йому надали ім’я Томас. Це було побажання сина, він казав, що як немає брата чи сестри, щоб завели собаку йому. Це зараз для мене така віддушина, тому що я живу сама, чоловік служить, а сина немає тепер вже. І от з ними ми проводимо більшість часу".
У свої 22 роки хлопець вже мав декілька військових відзнак, тому що пройшов не один бій, каже мати загиблого Олексія:
"Перша медаль – це "жертва крові". Коли він отримав контузію, йому видали медаль. Є пам’ятний знак від бригади за те, що вони брали участь в боях за Херсон, у звільненні Херсона. Є пам’ятний знак за бої у Снігурівці. Ну і дали медаль ветерана війни".
Олеся згадує, її син гарно співав та грав на гітарі. На день народження його дівчина подарувала Олексієві хорошу гітару, яку мати загиблого також зберігає:
"Він дуже хотів хорошу гітару. Дівчина йому подарувала на день народження. В пам'ять про сина вона також тут знаходиться. Для мене — це пам'ятний такий момент".
На момент загибелі військового йому вже виповнилось 22 роки. Родина чекала його відпустки, мати сподівалась побачити онуків:
"Коли загинув, йому вже виповнилось 22 роки й ми дуже чекали 23 роки, тому що це Новий рік. Ми хотіли, щоб його відпустили, і можливо він все ж таки вирішив би одружитись. Я йому завжди казала "Сину, мама хоче онуків", а він казав "Мамо, я завжди встигну" але не встиг", — додала Олеся Суховерова.
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
Джерело
