Я б хотіла розпочати свою відповідь з алегорії. Нещодавно біля Міністерства культури та інформаційної політики відкрили заклад під назвою "Міністерство десертів". Мені здається, що тривалий час сприйняття культури в українському суспільстві й, зокрема, у сфері державного управління, відбувалося, як фінансування за залишковим принципом. Тобто культура сприймалась здебільшого як розвага, як десерт. Тільки тоді, коли ти вже наситився, інвестував державні кошти в інші сфери суспільного життя, які ніби є більш важливими для існування, лише тоді можна інвестувати в культуру як щось розважальне. Мені здається такий підхід невірним. Адже культура для мене є невіддільною від людини. Культура визначає те, ким ми є як українці і як держава Україна. Тому ми маємо інвестувати в нашу культуру та її розвиток.
На мою думку, сфера культури має перейти у більш кроссекторальний вимір, схожий на такий, якими зараз в екосистемі Кабінету Міністрів є напрями цифрової політики та політики євроінтеграції. Коли, наприклад, віцепрем'єр з питань цифрової політики наскрізно працює з усіма міністерствами. Культура та інформаційна політика — такі саме сфери суспільного життя, які є наскрізними. І саме тому я вважаю, що МКІП має отримувати достатньо фінансування й забезпечувати умови для створення українського культурного продукту, ведення інформаційної війни та втілення інформаційної безпеки.
Культурна та інформаційна політика, як на мене, є настільки ж важливою, як сфера безпеки та оборони нашої країни. Тому я б спрямувала діяльність міністерства в цей напрям. Таким я бачу політичний вимір діяльності міністерства.
Щодо секторального виміру: наразі є дуже багато проблем, які існували й до повномасштабного вторгнення та до початку війни, тобто до 2014 року. Це стосується сфери охорони культурної спадщини. Наша національна пам'ять і те, що нас визначає як українців — матеріальна і нематеріальна культурна спадщина, — все це зараз особливо перебуває під загрозою. Тому дуже важливою є евакуація об'єктів культурної спадщини, реставрація, консервація об'єктів нерухомої спадщини, внесення змін у вже наявну нормативно-правову базу, розроблення протоколів та інструкцій для того, щоб зафіксувати злочини Російської Федерації проти України у сфері культурної спадщини. Скажімо, нещодавно ми стали свідками обстрілів Одеси та Львова. Наприклад, внаслідок обстрілів в Одесі було пошкоджено понад 50 пам'яток культурної спадщини, які, зокрема, належать до зони охорони ЮНЕСКО. У місті була спеціальна місія ЮНЕСКО, і ми відповідно фіксували всі втрати, щоб потім у міжнародному суді можна було використати ці докази проти РФ.
Сфера мистецтва та мистецької освіти теж є досить актуальною. І тому потрібно відновлювати конкурсні процедури. Адже незважаючи на те, що зараз ми перебуваємо в стані війни, ми залишаємося демократичною державою, тому важливо, щоб культурні заклади та інституції функціонували, а на їхні керівні посади відбувались конкурси. Це ознака того, що Україна є вільною, що вона сповідує цінності та свободи, за які воює.
Щодо сфери інформаційної політики та інформаційної безпеки: дуже важливо продовжувати співпрацювати з Міністерством оборони та Міністерством закордонних справ у протидії інформаційним загрозам Російської Федерації. Ці загрози є не лише за кордоном, але й всередині нашої держави. Тому потрібно створювати якісні культурні та інформаційні продукти, які будуть протидіяти дезінформації.
Ну і, звичайно, не менш важливим викликом є управлінський. Ми розуміємо, що Міністерство культури та інформаційної політики не є одним з найбільших міністерств за кількістю людей, які там працюють. Станом на зараз, якщо читати останні інтерв'ю представників міністерства, посади заповнені лише на одну третю від всієї команди. Тому потрібно промотувати образ міністерства як надійного, якісного, людиноцентричного працедавця, щоб туди приходили працювати вмотивовані професіонали. Особливо велика потреба існує у фінансистах та юристах. Адже міністерство має творити політики, має визначати нормативно-правову базу, щоб всі могли вільно займатися культурою, мистецтвом, креативними індустріями. Такими я бачу кроки для міністерства на найближчу перспективу.
Як мотивувати людей прийти в міністерство? Як заповнити всі інші лакуни, які виникли за цей час?Це завжди важко, адже державна служба стає дедалі менш привабливою для людей. Але все залежить від репутації та промоції. Якщо змінити корпоративну культуру всередині міністерства, поставити в центр людину як фахівця, то ми побачимо, що багато людей в Україні готові працювати й заходити в міністерство, але за умови, якщо цим людям будуть довіряти, їх будуть цінувати, а також будуть сповідуватися цінності прозорого державного управління та служіння українському народу. Звичайно, великим викликом залишається те, щоб ці люди залишалися в держустановах надовго. Тут виникає важливе питання — оплата праці, яка на держслужбі не є високою.
Ми бачили попередній бюджет на 2024 рік: бюджет на культуру невеликий. Але потрібно пам'ятати, що міжнародні партнери готові інвестувати в культуру, тому МКІП може виступати медіатором, як воно виступало й до цього. Можна співпрацювати з Єврокомісією, з міжнародними організаціями, такими як ЮНЕСКО та USAID, і створювати проєкти, в межах яких можливе співфінансування роботи працівників міністерства. Такий проєкт раніше існував: у 2014–2015 роках МКІП було одним із десяти міністерств, які потрапили під реформу в контексті євроінтеграції, були окремі співфінансування для певних відділів і директоратів. Схожу модель можна відновити й зараз. Головним залишається якісно комунікувати, бути щирими з людьми й говорити те, на які умови вони приходять працювати та з якою метою. Якщо міністерство матиме чітку візію і визначений шлях, люди будуть вмотивованими та долучаться до команди.
Чи правильно я розумію, у вас вже є розуміння того, де шукати додаткове фінансування для роботи відомства та на реалізацію тих завдань, які виникають?Так. Оскільки я залучалася до цих процесів як експертка, я знаю про проєкт, запланований від Європейської комісії за сприяння представництва ЄС в Україні. Цей проєкт передбачає фінансування десяти напрямів реформування міністерства, зокрема: перегляд тарифної сітки оплати праці, розроблення нормативно-правових документів, перегляд політики у сфері медіа, у сфері мистецької освіти, мистецтва, культурної спадщини. В межах цього проєкту передбачено фінансування і зовнішніх експертів, і колег всередині міністерства.
Працюючи в ЮНЕСКО, ми також багато обговорювали з колегами в Парижі питання необхідності запуску програми підвищення спроможності профільного міністерства. ЮНЕСКО буде готове розпочати таку програму з міністерством.
Перед тим як долучитись до команди ЮНЕСКО, я рік навчалася в США у сфері державного управління, багато комунікувала з різними фундаціями — як приватними, так і державними, — тому я знаю, що існує зацікавленість в інвестуванні в культуру.
Можна сказати, що меценатом культури в Україні є Японія. Уряд країни багато інвестує у сферу культурної спадщини. Тут важливою також є унікальна особистість посла, який має досить проукраїнську позицію. Я думаю, що таких країн буде більше, якщо якісно продовжувати діалог, комунікацію та співпрацювати з Міністерством закордонних справ в цьому напрямі.
Питання бюджету часто обговорюється публічно і на це завжди звертають велику увагу. Однією з найбільших справ міністерства останнього часу була заміна радянського герба на тризуб на "Батьківщині-Матері" (вартість проєкту — 28 млн грн, усі роботи виконані коштами зовнішніх донорів — Ред.). Як ви до цього ставитесь? Чи міністерство має витрачати гроші і ресурс на такі символічні та коштовні речі?
На мою думку, завжди потрібно визначати будь-який проєкт в розумінні, для чого ти його робиш. Оскільки я не була дотична до ухвалення рішення, мені важко його коментувати. Завжди є більш символічні та місійні речі, які важливо робити, зокрема це стосується й заміни герба. Також існують і більш структурні, стратегічні речі, які йдуть на довгострокову перспективу. Ідеально було би поєднувати символічні речі (які показують швидкий результат і мають об'єднавче значення для українців всередині й назовні країни) та більш довгострокові проєкти (які, можливо, не завжди видимі, адже потребують більше часу на результат).
Такими довгостроковими проєктами є реформа у сфері культурної спадщини: зокрема видачі дозволів на будівництво з урахуванням того, чи є цей об'єкт частино
Джерело
