Верховна Рада ухвалила постанову, в якій визначила політичний режим у Росії як рашистський. Термін «рашизм» до цього активно вживався політиками, науковцями та публіцистами. Найбільш активно – з 2014 року. Постанова українського парламенту стала першим у світі нормативно-правовим актом, у якому фігурує цей термін і його визначення.
Витоки рашизму
Українські законотворці врахували написане Тімоті Снайдером, Енн Еплбаум, Марком Ліповецьким та іншими дослідниками. У постанові сказано, що рашизм – це тоталітарна ідеологія і практика, на формування якої вплинули:
- російський шовінізм та імперіалізм (відчуття зверхності до інших народів та впевненість у праві росіян панувати над ними)
- радянський тоталітарний режим
- німецький націонал-соціалізм (нацизм)
Ознаки рашизму
- системні порушення прав і свобод людини
- культ сили та мілітаризм
- культ особи лідера держави
- самовозвеличення росіян та заперечення існування інших народів (поширення наративу про «єдиний» чи «братній»народ та Росію як «старшого брата»)
- економічний та енергетичний шантаж інших держав
- погрози застосування ядерної зброї
- поширення серед інших народів російської мови та культури, використання російської православної церкви та медіа для поширення ідеології «русского міра»
- систематичне порушення територіальної цілісності інших держав, нехтування міжнародним правом
- створення незаконних збройних формувань на території інших держав, фінансування тероризму
- системне скоєння воєнних злочинів та злочинів проти людяності
- застосування методів терору, геноциду, організація переслідувань за національною, релігійною та іншими ознаками.
Верховна Рада дала визначення рашизму. Навіщо Це Україні?
Термін «рашизм» введено в українське політико-правове поле. Це перший крок до закріплення терміну та засудження ідеології рашизму на міжнародному рівні. Верховна Рада звернулася до ООН, Європарламенту, парламентських асамблей Ради Європи, НАТО та ОБСЄ, іноземних парламентів та урядів із закликом також засудити рашизм.
Рішення Верховної Ради:
- Створює умови для формування єдиного підходу міжнародних інституцій до ідеології, безпосереднім наслідком втілення якої стала агресивна війна проти України.
- Спрощує притягнення до відповідальності російських воєнних злочинців, включно з пропагандистами та ідеологами.
- Допомагає визначити відповідальних за війну та інші злочини, покладаючи її не лише на Путіна та російську армію, а на всіх прибічників злочинної ідеології.
- Наближає світ до усвідомлення того, що засудження ідеології рашизму та знищення заснованого на ній режиму є обов’язковою умовою забезпечення міжнародної безпеки та миру.
Чи міг би Умберто Еко назвати російський режим фашистським?
Видатний італійський філософ і письменник Умберто Еко у своєму есеї «Вічний фашизм» (1995) виділив 14 ознак цієї тоталітарної ідеології.
Спробуємо розібратись, що це за ознаки і які з них можна побачити у сучасній Росії, ідеологія якої отримала назву співзвучну з фашизмом назву – рашизм.
- Культ традиції. З цим у путінській Росії точно все гаразд. «Духовні скрєпи» та спекуляція «традиційними цінностями» складають основу державної ідеології та присутні в риториці в риториці керманичів і пропагандистів.
- Заперечення модернізму. У РФ підтримується радянська традиція протиставлення себе «загниваючому Заходу» як втіленню прогресу в усіх галузях.
- Ірраціоналізм. Поряд із відкиданням усього західного росіяни намагаються його імітувати, будуючи його аналоги-симулякри на кшталт «Сколково».
- Несприйняття критики. Критика Путіна та політики Кремля сприймається як «нелюбов до Батьківщини».
- Страх перед різноманітністю. У Росії заборонена політична конкуренція. Попри багатонаціональний склад та формально федеративний державний устрій у Росії зберігається високий рівень ксенофобії та расизму. Гомофобія де-факто є складовою державної ідеології.
- Опора на фрустрований «середній клас». На протиставленні «голодних» «єльцинських» 90-х та «ситих» «путінських»2000-х будувалася кремлівська пропаганда. І чимало росіян залюбки проміняли свободу на «стабільність».
- Одержимість змовами. Конспірологічні теорії не лише популярні серед пересічних росіян. Віру в них регулярно підживлює особисто Путін, який пояснює невдачі Росії змовою «колективного Заходу».
- Зображення ворогів могутніми і водночас слабкими, яких через те легко перемогти. Плекання зневаги до України, США і «колективного Заходу» з їх одночасною демонізацією – улюблені теми російської пропаганди.
- Ідея перманентної війни. Росія зображується як обложена фортеця, якій постійно загрожують вороги. І через це вона нібито змушена регулярно нападати на сусідів.
- Елітизм і зневага до слабких. Влада зневажає населення, яке не має на неї впливу. У суспільстві плекаються традиції приниження та насильства щодо підлеглих, бідніших чи слабших.
- Культ героїзму та бажання пожертвувати собою (або кимось) заради «великої справи». Значна частина російського суспільства готова йти сама або відправляти власних дітей на війну з Україною, щоб там загинути.
- Мачизм. Російська політична культура є виразно сексистською, а головним секс-символом Росії є Путін з його топлес-фотосесіями та вульгарними жартами.
- Популізм. Путін регулярно апелює до «волі народу», а пропаганда демонструє картинку масової підтримки диктатора і його авантюр.
- Використання новомови. З приходом до влади Путіна в Росії припинилися вибухи і почалися «хлопки», військові не відступають, а вчиняють «жести доброї волі». І так: Росія не воює проти України, а лише проводить «спецоперацію».
Умберто Еко вважав, що для різних варіацій фашизму не обов’язково, щоб усі 14 ознак були наявними одночасно, достатньо декількох. Але рашизму це вдалося.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Джерело
