Після початку повномасштабного вторгнення в Україну Кремль почав втрачати позиції на Південному Кавказі. Через це з’явилися альтернативні Москві майданчики щодо врегулювання карабаського конфлікту, що дуже непокоїть Росію. Про це «Главкому» розповів керівник Південно-Кавказької філії Центру досліджень армії конверсії та роззброєння Володимир Копчак.
Російські позиції на Південному Кавказі втрачаються попри те, що, починаючи від економіки до сектору оборони, Вірменія перебуває в тотальній залежності від Росії вже десятки років. Зокрема, ця втрата російського впливу призвела до того, що з’явилися альтернативні Москві майданчики щодо врегулювання карабаського конфлікту. Зараз базовим є так званий вашингтонський або брюссельський майданчик.
«Безумовно, це дратує Росію, вона тисне й через Баку, і через Єреван, аби збити мирний порядок денний щодо Карабаху поза рамками московського майданчику модерування. Бо для Москви страшний сон – якщо між Вірменією і Азербайджаном буде підписана якась мирна угода, яка б фіксувала на папері обопільне визнання територіальної цілісності», – каже Копчак.
Цей регіон для Москви є дуже важливим – Кремль системно займається створенням так званої екосистеми під себе в Центральній Азії і на Південному Кавказі в цілому. Якщо Вірменія та Азербайджан дійсно нормалізують між собою відносини, як би підписана угода в результаті не називалася, не на умовах Кремля, якщо після цього будуть запущені реальні мирні процеси по демаркації і делімітації кордону, по вирішенню питань прикордонних анклавів, якщо раптом у мирний спосіб вірмени Карабаху стануть отримувати азербайджанські паспорти – весь цей ланцюг подій призведе до того, що російська військова присутність там втрачає будь-який сенс.
«Запускаються процеси, де Кремль просто втрачає будь-які впливи – воєнні, гібридні… А іншого позитивного порядку денного, окрім тиску, вони не можуть запропонувати в будь-якому регіоні на пострадянському просторі», – заявив експерт.
Надалі важливо, аби міжнародні партнери, насамперед Вашингтон та Брюссель, наполегливо протискали мирний порядок денний через Баку і Єреван. І, звісно, для цього потрібна політична воля та мудрість керівництва й населення Вірменії, стверджує Копчак.
Нагірний Карабах – регіон на півдні Кавказу, де мешкає понад 130 тис. жителів, зокрема, вірмен та азербайджанців. Більша його частина контролювалася самопроголошеною Нагірно-Карабаською республікою, яку не визнає жодна держава-член ООН. Ця республіка має «дипломатичні відносини» лише з так званими країнами, які входять до так званої співдружності невизнаних держав: Абхазією, Південною Осетією та Придністров'ям. З юридичної точки зору, Нагірний Карабах є територією Азербайджану.
Конфлікт між Вірменією та Азербайджаном через Нагірний Карабах почався 1988 року. Під час нього, за різними даними, загинуло понад 30 тис. людей. Режим припинення вогню було встановлено лише у травні 1994 року, але з тих пір він неодноразово порушувався.
