20-22 березня китайський лідер Сі Цзіньпін відвідав Москву. Під час зустрічі з російським диктатором Володимиром Путіним Сі представив китайський план розв’язання збройного конфлікту між Росією і Україною, заявив про необхідність переходу до багатополярного світопорядку, а також погодив з Росією перехід у торгівлі між державами на юані. Міжнародні аналітики назвали візит успішним для Китаю і вимушеним для Росії. У США застерегли від зближення двох авторитарних держав, а в Європі видихнули через зниження ризику ядерної ескалації. Принаймні, таку точку зору озвучив голова зовнішньополітичного відомства Євросоюзу Жозеп Боррель.
Загалом у Європі обережно коментують результати візиту китайського лідера до російської столиці. Наприклад, іспанський прем’єр Педро Санчес закликав світ дослухатися до китайської позиції, аби знайти розв’язання війни в Україні. Щоправда, глава уряду не уточнив, до чого саме треба дослухатися.
Пікантна деталь: напередодні візиту Сі до Москви Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна. Експертне середовище в Україні одразу заявило: мовляв, це створить дискомфорт для китайського лідера, який буде змушений тиснути руку підозрюваному у злочинах. Окрім того, під час візиту до Москви глави Китаю, до Києва з неанонсованим візитом завітав японський прем’єр Фуміо Кішіда. Аналітики це розцінили як елемент тиску на Китай, оскільки Японія – запеклий суперник Китаю в регіоні.
Американська The Financial Times повідомила, що вже після повернення з Москви китайський і український лідери проведуть телефонні переговори. Після появи цієї інформації президент Володимир Зеленський заявив, що готовий до такого контакту, але темою розмови має бути реалізація українського плану завершення війни. Поки ж розмова не відбулася.
Хто здобув найбільше балів від московського вояжу Сі Цзіньпіна, чому Китай не поспішає ділитися зброєю з Росією і чого найбільше слід боятися Україні? Про це «Главком» поспілкувався з науковцем Цзилиньського університету в КНР, аналітиком Петром Шевченком. Він сім років живе у Китаї. Там же закінчив Цзилиньський університет за спеціальністю «міжнародні відносини». Нині працює у Чанчуньському технологічному університеті. Раніше закінчив Київський національний економічний університет за спеціальністю «міжнародна економіка».
«Росія починає багато чого переймати від Китаю»
Хто найбільше виграв від візиту Сі Цзіньпіна до Москви? Як ситуація бачиться з Китаю?
Безперечно, Китай. Тому що він в особі ослабленої, залежної від нього Росії отримує від цього візиту багато переваг. Найперше – підтвердження подальшої антиамериканської позиції Москви, котра допоможе просувати Китаю свої інтереси. Тобто Росія розгойдує, знищує міжнародний, ліберальний, заснований на правилах порядок.
Позиція Китаю в тому, що він приходить зі своїм альтернативним проєктом світопорядку. Він це вже продемонстрував, коли примирив Іран та Саудівську Аравію, наприклад. Тобто виступив провайдером міжнародної регіональної безпеки замість США. Такий собі «миротворець». Це перша перемога Китаю. Друга – це політична площина. Насамперед скажу, що Китай та китайське суспільство сильно страждають від того, що їх щиро ніхто не любить. Так вони сприймають дійсність. Тобто усі китайці усі свої соціальні зв’язки розглядають через економічні вигоди.
А тут у Сі Цзіньпіна з’явилася нагода продемонструвати, що дійсно є країна, еліта, з якою можна зустрітися і яка тебе вітатиме. Ви, певно, бачили ті кадри із зустрічі делегацій, де була блискуча велика зала, де вся ця еліта була, чиновники з міністерств російських. Усі вони зустрічали Сі Цзіньпіна.
Згадайте, як його модель управління Китаєм піддавали критиці після локдаунів, після антиковідної політики в країні. Але він показав, що ця модель управління добра, працює і є на належному рівні. Маючи таку модель, з ним же не тільки Лаос, КНДР зустрічаються чи якісь африканські країни, а й лідер великої країни, якою є Росія. У цьому і є політичний успіх Сі Цзіньпіна. Тобто він показав, що з тим Китаєм, який є, готова співпрацювати Росія. Він показав, що є ринок, який готовий вчитися китайській моделі управління. Бо зараз Росія починає багато чого переймати від Китаю. Це включатиме й суверенізацію інтернету, коли впроваджуватимуться цифрові стандарти, цензура. Є і економічний аспект. Китай отримає велику ресурсну базу від Росії за не дуже високими цінами. Це дозволить Китаю виграти час у контексті американо-китайської конкуренції. За рахунок цих ресурсів продовжуватиметься економічний розвиток Китаю.
Бо експорт Китаю все менше спрацьовує, інвестиції зовнішні не спрацьовують на тому рівні, на якому хоче Китай. Залишається або внутрішньо інвестувати в оборонну промисловість, або нарощувати споживання через можливості отримувати ще більше ресурсів з Росії, Африки, Ірану, а також із Саудівської Аравії.
Паралельно відбуватиметься акумулювання ресурсів і фінансів задля модернізації та індустріалізації. Думаю, за таких розкладів за п’ять-сім років Китай зможе стати повністю незалежним від американських технологій, західних ноу-хау й навіть співробітництва із США. Тоді Китай стане більш впевненим у собі і скаже, що має плани на Тайвань і Південно-Китайське море задля повного контролю над ними. Стратегічно Китай виграє час, ресурси і репутацію.
Китайці сильно страждають від того, що їх щиро ніхто не любить. Так вони сприймають дійсність
А в чому тоді вигоди для Росії, адже Росія стає просто сировинним придатком Китаю?
Співпраця з Китаєм для путінського режиму – це позитив, хоч і не панацея для Росії від усіх своїх проблем, це можливість залишатися на плаву. Але тут є і стратегія США, які самі ніби підштовхують Росію до зближення з Китаєм, а Китай – до зближення з Росією. США сподіваються, що Китай і Росія будуть як павуки у банці. Якщо банку потрусити, то павуки можуть одне одного зжерти. Бо ж насправді Росія і Китай одна одній не довіряють, кожен хоче бути лідером і бояться посилення одне одного.
Для Росії таке співробітницво полягає в простому бажанні вижити, спершись на плече Китаю, вирішити наприклад, свої проблеми з автомобілебудуванням. Натомість Китай отримає від Росії старі радянські технології, наприклад, у виробництві зброї. Протиракетна оборона, якісь космічні технології.
Пакет домовленостей, що стосується економічного розвитку, розрахований до 2030 року, про це відкрито сказав китайський лідер. Мовляв, «балотуйтеся ще на один термін», сказав він Путіну.
«Мирний план» Китаю завершення війни між Росією і Україною:
- Повага до суверенітету всіх країн
- Відмова від «менталітету холодної війни»
- Припинення воєнних дій
- Відновлення мирних переговорів
- Вирішення гуманітарної кризи
- Захист цивільного населення та військовополонених
- Забезпечення безпеки атомних електростанцій
- Зменшення стратегічних ризиків
- Сприяння експорту зерна
- Припинення «односторонніх санкцій»
- Збереження стабільності промислових ланцюгів і ланцюгів поставок
- Сприяння «постконфліктному відновленню»
Але антиамериканська позиція Росії і Китаю були відомі і до цієї зустрічі. Що нового ви почули за її підсумками?
Відомі позиції – це одне. Інше – коли позицію саме озвучує китайський лідер. Китай на такому рівні ніколи не робить заяв просто так. Під час цієї зустрічі Китай відкрито заявив про необхідність переформатування світопорядку і про те, що вони самі хочуть брати участь у зміні глобальної архітектури безпеки, економічно брати участь. Це дуже серйозно. Це означає, що Росія і Китай щось узгодили між собою, якісь довгострокові плани спільні мають. Бо перебудова світового порядку не відбувається дуже швидко, це процес. Не забувайте, що Китай – це гігант, друга економіка світу, а Росія – регіональна країна, яка зараз перебуває в кризі. Тому виходить, що Росія є молодшим партнером Китаю. І Китай такий формат влаштовує, поки це йому буде вигідно. А те, що Сі Цзіньпін є якимсь апологетом Росії, чи її великим другом – це не так. У нього свої прагматичні інтереси, зокрема і в підключенні до такого партнерства, наприклад, Білорусі.
Ви згадали Саудівську Аравію і Іран, яких Пекін посадив за один стіл, хоча відносини арабів і персів навряд чи можна назвати дружніми. За рахунок чого Китаю вдалося їх примирити, нехай тимчасово. І які дивіденди він з цього розраховує отримати сам?
Іран і Саудівська Аравія вирішили, що їм краще не ворогувати ще й тому, що Китай за таку «дружбу» може запла
Джерело
