Невпинний барабанний бій російських поразок продовжився у визволенні українського Херсона. Путіна запам’ятають як лідера, який довів, що Росія більше не є світовою державою, на роль якої вона так претендувала. Країна, що має верховного лідера, який ухвалює одноосібні рішення, зрештою зазнає жахливих невдач. Але входження України незабаром в зиму, продовжуючи при цьому перебувати у стані війни з Російською Федерацією, та зволікання державами-членами НАТО і ЄС з надходженням до України сучасних танків та літаків, відтягує у часі військову поразку Москви в так званій спецоперації. Що ж може допомогти не дати РФ перетворити цю війну на нескінченну? Перше – наснага ЗСУ, а друге – зміна концепції західної допомоги. Буде сучасна високоточна зброя – буде перемога. Україна не може програти. Бо тоді програє увесь цивілізований світ.

Вимальовується необхідність для України поставити перед колективним Заходом питання щодо зміни концепції надання допомоги. Володимир Путін націлений продовжувати затіяну ним війну. Сподіваючись на те, що рано чи пізно допомога цивілізованих країн буде згорнута до мінімуму, який не дозволить український державі вигнати московських агресорів із захоплених територій. Все складається таким чином, що Сполучені Штати і їхні союзники озброюють українську армію достатньо для тривалої оборони і продовження ведення визвольної війни, але недостатньо для перемоги. І цю проблему Україна мусить піднімати на найвищому рівні, бо у вирішенні цього питання Захід мусить бути одностайним.

Адже Російська Федерація воює не тільки з Україною. Одночасно Москва веде тотальну гібридну війну проти Заходу. Демократичний західний світ не мусить дозволити, щоб українці програли цю війну. Якщо він не хоче допустити, щоб мільйони постійних, а не тимчасових біженців з України заполонили територію Європи, створюючи цим для європейців демографічну кризу, яку країнам Євросоюзу і їхнім сусідам буде дуже важко пережити. Тому з зими 2022/2023 Україна має вийти добре озброєною та підготовленою до нового року відвоювання усіх своїх земель, які тимчасово окуповані Росією.

Українці поступово звільняють свої території від московського ворога. У цьому сенсі вогнева міць та здатність вести вогонь на далекі дистанції стають вирішальним фактором. Сучасна зброя з Америки, безперечно, перевершує за якістю, тоді як Росія все ще може зберігати кількісну перевагу. Однак, щоб результат від цього кількісного ефекту був очевидним, потрібна добре організована та ефективна система матеріально-технічного забезпечення та підтримки – чого критично бракує Російській Федерації. Крім того, моральний дух є ключем до боєздатності збройних сил будь-якої країни. Українські воїни борються за незалежність своєї держави, на противагу цьому, російські солдати воюють за свою зарплату, за надбавки до військової служби, за перспективу отримати військову здобич шляхом грабунку або просто тому, що їх насильно змусили воювати за те, чого вони не розуміють.

Єдина перевага Росії – перевага у вогневій потужності, яка базується на великій кількості військ, які РФ може виставити, і об’ємі військової техніки, яку здатна кинути в бій. Проте надходження на фронти російського озброєння не може бути безкінечним. Вже зараз стає очевидно, що запаси для продовження ведення війни у Москви починають вичерпуватися. За даними Збройних сил України, під час війни вже було знищено понад 2,5 тис. російських танків. А з 10 тис. ворожих танків, про які з таким захопленням говорили кремлівські телевізійні пропагандисти, половина, якщо не більше, була тільки на папері, або поржавіла на складах. Можливо, саме тому на фронті з’явились Т-62 зразка 60-х років минулого століття.

За оцінками військових експертів, до початку війни в росіян було 15 млн снарядів. Хоча в якому стані вони знаходилися – невідомо, але більше їх половини вже використали. Путін повигрібав склади у Білорусі і почав купувати боєприпаси у Північної Кореї. Власне виробництво росіянами снарядів становить десь 120-150 тис. на місяць. Це на тиждень використання за інтенсивності 20 тис. в день, або менше 3 днів при літньому темпі обстрілів в 60 тис. на день. Та й з артилерією в московців починаються проблеми. Недаремно ж вони відкопали з запасників старі гаубиці Д-1, а стволів, на заміну вже відпрацьованих, виробляти не встигають. Таким чином збройний потенціал росіян за більше ніж 8 місяців війни знизився майже на половину. У той час, як збройний потенціал ЗСУ, завдяки допомозі США, Великої Британії та інших наших західних союзників, з лютого місяця 2022 року виріс у декілька разів. Звичайно, не враховуючи ракет.

Кількість одних тільки трофейних танків, відбитих у росіян, на сьогодні становить більше, ніж їх було в України на початку війни. Але проблема в тому, що до Росії відійшов воєнний арсенал колишнього СРСР, який встиг наштампувати зброї на декілька світових війн. І тільки тоді, коли на полях боїв вже з’являться танки Т-55 і «катюші», можна буде цілком впевнено говорити, що зброя в Путіна починає закінчуватися.

Диктатор, закидаючи українські поля трупами своїх солдатів, за будь-яку ціну намагається виграти час. Який потрібен йому для того, щоб перевести російсько-українське непримириме протистояння в режим затяжної позиційної війни низької інтенсивності. Коли рашисти будуть практично безкарно знищувати українську економіку, переформатовуючи військову промисловість Росії, підготовляючи і навчаючи армію мобілізованих для нового вторгнення та повторення спроби захопити всю територію української держави. Вихід з цієї ситуації бачиться тільки один – не дати часу Росії для розгортання оборони та закріплення її військ на окупованих територіях.

Необхідно враховувати, що збройні сили в тоталітарних державах, якою є Російська Федерація, рідко бувають готовими мислити в сучасних категоріях і не здатні швидко адаптуватися до обставин, котрі динамічно змінюються. Для Путіна проблема ускладнюється й тим, що роки корупції, кумівства, патерналізму та некомпетентності призвели до того, що сектор російського оборонного виробництва був безнадійно погано підготовленим до раптової війни, яку затіяла Москва.

Росіяни воюють за підручником терористів. Це не дивно, адже саме так більшовики захопили владу в Росії століття тому. І хоча РФ вже не є комуністичною, але вона залишається Росією. Російська Федерація порушує всі закони і правила ведення воєнних дій. А військові злодіяння та жахливі злочини проти людяності здійснюються російськими окупаційними військами щодня. Терорист-президент Путін замість того, щоб лікуватися у психіатрів від манії величі, почав втілювати цю «велич» у життя.

На початку свого вторгнення в Україну росіяни фактично намагалися на свій лад повторити успішну операцію США в Іраку. Та виявилося, що російська армія була кепсько оснащена, погано керована і просто неготова до цієї війни. Як тільки початковий наступ провалився, московити повернулися до стратегії, яка спрацювала для них у Чечні, Грузії та Сирії.

Під час цих вторгнень стратегія Кремля полягала в наступі та знищенні цивільної інфраструктури та населення. Проте Україна виявилася іншою історією. Застосування російської стратегії знищення цивільної інфраструктури та цивільного населення наштовхнулося на надзвичайну мужність українців та протидію з боку Америки, Європи та їхніх політичних партнерів. Поки росіяни витрачали свої боєприпаси на неважливі у військовому відношенні об’єкти, Україна докладала всіх зусиль, щоб уникнути побічної шкоди цивільному населенню та зосередила свої атаки на знищенні об’єктів військового значення. Результати цих двох різних стратегій очевидні.

Від початку росіяни не усвідомлювали самі, якого типу війну вони затіяли. Вони так самонадіяно сподівалися закінчити війну з Україною за 3 дні, що не особливо думали про тилове забезпечення. Хоча важко повірити в те, що у Москві не розуміли важливості захисту ланцюжка поставок. Нехтування захистом ліній постачання означає, що вони проігнорували той факт, що армії виграють битви, а логістика виграє війни.

Цікавим залишається і питання – чи взагалі в дієздатному стані знаходиться російська ядерна зброя? Адже якщо відомо, що вона з часу розпаду СРСР не обслуговувалася належним чином, то не можна виключати, що вже багато складових частин ракет просто вийшли з ладу, чи були викрадені їхні важливі компоненти. Ще одним важливим питанням є, скільки російських генералів готові виконати наказ про запуск ядерних ракет, наперед знаючи, якою буде на це відповідь США і Заходу? При цьому необхідно враховувати, що російська військова система настільки роз’їдена корупцією і крадійством зверху до низу, що ніхто нікому не може довіряти. Значить, і виконання «ядерних розпоряджень» зверху може бути проігнороване. Адже відповідати за те, що вищі чини дали усні накази комусь нижче, нікому не хочеться.

Але якщо ядерна зброя залишається в Путіна під питанням, то всерівно в нього лишається єдина високоточна зброя Росії – телевізор. Яка вражає мізки навіть в тих, у кого їх немає. Путінські телепропагандисти здатні обґрунтувати все, що завгодно. Тому саме на цю «телевізійну зброю» буде опиратися путінський режим, щоби за будь-яку ціну продовжити у часі своє існування. Новітня російська імперія наближається до свого краху, і головна небезпека для України полягає в тому, що конвульсії її агонії триватимуть ще якийсь час. Бо чим слабший ставатиме диктатор, тим він стає небезпечнішим, як для своїх сусідів, так і для самої Росії.

Зараз Путін, закидаючи поля боїв трупами новомобілізованих, намагається виграти для себе час, сподіваючись на те, що Захід не тільки не збільшить, а взагалі зменшить військову і фінансову допомогу Україні. Цього у жодному разі неможна допустити. Вісім місяців Україна просила в США і Європи засоби ППО, але нам надавали їх маленькими порціями. Ніхто не попробував порахувати, чи достатньою є взагалі

Джерело