Херсон – єдиний український обласний центр, який вдалося захопити окупантам з 24 лютого. Саме тому розчаруванню росіян не було меж, коли довелося змиритися і під постійним натиском ЗСУ залишити місто, відступивши на лівий берег Дніпра.

У місто повернулися українська влада, яка одразу зіштовхнулася з наслідками окупації. При відступі росіяни зробили все, аби Херсон був малопридатним для цивілізованого життя: вони замінували багато ключових локацій, підірвали вишки мобільних операторів. Електрику сюди вдалося подати тільки на днях, попри те, що на відміну від багатьох інших міст по енергоінфраструктурі Херсона не завдавалися постійні ракетні удари.

Тепер війська агресора, хоч і відійшли на інший берег, мають змогу накривати вогнем  покинутий ними обласний центр, цим вони і користуються. Житлові квартали міста ледь не щодня здригаються від обстрілів, серед цивільних є жертви. Уряд закликав вразливі верстви населення, принаймні, на час холодів залишити Херсонщину та переїхати до більш безпечних регіонів.

Роман Костенко: Мелітополь – це дорога до перемоги

Ветеран АТО, «кіборг», полковник СБУ та народний депутат Роман Костенко з моменту початку повномасштабної агресії багато часу проводить саме на півдні, зокрема, на вже деокупованій Херсонщині. Там розташоване його рідне село Чарівне, де він виріс.  

Костенко є секретарем парламентського комітету з питань безпеки, розвідки та оборони і в столицю заїжджає зрідка – коли того вимагають його депутатські обов’язки. В інтерв’ю  «Главкому» нардеп розповідає, як краще визволяти іншу, досі окуповану, частину Херсонщини та називає чутливі місця агресора, якими можуть скористатися ЗСУ.

– Я б все-таки розділив кейси звільнення територій і їх подальшого утримання, – одразу зауважує Костенко. – Ми вже давно розуміли, що противник відійде на інший берег, підірвавши за собою мости, аби практично унеможливити наше потрапляння на лівобережжя з боку Херсонщини. Дійсно, Херсон став прифронтовим містом і всі ті села, які були неглибоким тилом уздовж Дніпра, також стають лінією фронту. Зараз ми будуємо артилерійську систему вогню, але противник в свою чергу завдає удари, тому всі ці території є під загрозою. Вже відбуваються обстріли і самого Херсона, і сусідніх населених пунктів теж.

Думаю, українська армія не дасть зробити з Херсона другий Маріуполь, бо ми маємо вигідні позиції на правому березі. І сподіваюся, що нашої розвідки та артилерії буде достатньо, аби превентивно виявляти стаціонарні позиції противника і знищувати їх, не даючи можливості наносити масові удари. Але від прильотів і одиночних пострілів ніщо не захистить.

Наскільки від таких атак росіян може стримувати вірогідність адекватної відповіді, зокрема, удари по їхній вразливій логістиці на півдні?

Якщо взяти найбільші засоби, що в нас є, то ми дострілюємо аж до кримських перешийків і всю цю територію можемо тримати під контролем. Питання тільки в задіянні засобів  розвідки обстановки – супутників, безпілотних апаратів, авіації, аби ми могли вчасно виявляти противника, завдавати превентивні удари і ускладнювати постачання боєприпасів. І такі удари вже наносяться.

А щодо ейфорії перших днів після звільнення Херсону… От дивіться: 11 листопада наші війська вийшли на рубіж Дніпра, а вже 12-го їх перекидали на інші напрями. Тобто часу радіти солдатам особливо не було.

Наскільки ефективним виявилось застосування стабілізаційних заходів – тимчасова заборона на в’їзд та виїзд з міста, розмінування і все інше?  

Проводилось розмінування адміністративних будинків, в тому числі СБУ, поліції. Були вибухи, і навіть, на жаль, були постраждалі під час цих робіт. У цілому наші сапери відпрацювали дуже добре. Але є й деякі будівлі, які краще підірвати ніж розміновувати.

Роман Костенко: Мелітополь – це дорога до перемоги

«Більше шансів звільнити лівобережжя буде із запорізького напрямку…»

На хвилі звільнення Херсона розповсюджувалися багато чуток щодо швидкої деокупації усієї області. Так мер Нової Каховки в інтерв’ю «Главкому» прямо казав, що у другому кварталі міського бюджету на наступний рік вже заплановані кошти на відновлення його міста після того, як звідти виженуть загарбників. Ви так само оптимістичні?

У нас вже заступник міністра оборони казав, що до кінця року Крим буде звільнено, головний керівник розвідки стверджував, що війна закінчиться влітку. Хтозна, може, в них є якісь дані… Звільнення лівобережжя буде залежати від багатьох факторів, у першу чергу, від того, яке рішення прийме наш главком. На мою думку, більше шансів його звільнити буде із запорізького напрямку, ніж намагатися штурмувати Дніпро та створювати там плацдарми. Штурм Дніпра можливий в перспективі, але для цього потрібно багато сил та засобів, бо ця ріка є досить широкою і поки такий варіант для мене виглядає нереальним.

Час, коли це станеться, залежатиме від подій на всьому театрі бойових дій. Не можна казати про одне лівобережжя без урахування подій на сході, де противник зараз концентрує війська – в районі Авдіївки, Бахмута, аби продавлювати нашу оборону. Поки ми виконали програму максимум – убезпечили південь на середньострокову і довгострокову перспективу, вибудували оборону по річці Дніпро і вивільнили велику частину своїх військ, які перекинули на інші напрямки. Тепер нашим основним завданням має стати просування на запорізькому напрямку – в бік Енергодара, Мелітополя. Ворог, на жаль, це теж розуміє, але це – єдиний шанс розрізати його логістичні шляхи та їхнє угрупування. Також ключове завдання – стримування ворога на Донецькому напрямку.

Іноді складається враження, що агресор тепер не атакує, а риє окопи. Чим ви пояснюєте будівництво фортифікаційних споруд, чутки про евакуацію в Криму, появу «засічної риски» в Білгородській області, приведення в готовність ППО в центральних областях Росії, перевірку бомбосховищ в російських містах? Тобто з наступальної «спецоперація» для росіян перетворюється в захисну? Чи це хибне враження?

Хибне, бо ворог найбільшу активність веде в районі Бахмута, Авдіївки, Павлівки. Саме за Павлівку йдуть такі бої, бо якщо ми там просунемося вперед, то зможемо взяти під вогневий контроль залізничну дорогу далі на південь до Мелітополя, по якій, по суті, йде вся логістика. І, відходячи від Херсону, ворог розумів, що у разі втрати цієї логістики може залишитися повністю без постачання. Тому вони так і б’ються, намагаючись на Донеччині виштовхати нас подалі, аби забезпечити свої тили. Наше завдання – не дати їм таку можливість.

І якщо раніше росіяни навіть не думали про те, що їм доведеться вести якісь оборонні дії, то зараз бачать, куди прийшли і як для них все розвивається. Відповідно, розуміють перспективу і наслідки. Зараз Росія намагається виграти час, аби виторгувати для себе кращі умови, бо зараз вони вже програли цю війну, але Україна її ще не виграла. Тут питання лише в тому, коли це буде. І Росії дійсно треба переживати, аби ми не завдали ударів по їхній території. Росіяни поки підтримують цю війну, бо для них вона досі десь далеко на території України. Але якщо у нас буде можливість, ми завдаватимемо удари по РФ.

«Кінбурнська коса – це пустеля. Висадка солдат там може погано закінчитись»

Кінбурнська коса, яка вважається стратегічним плацдармом для обох сторін, залишається наразі «сірою зоною»? Ходили загадкові офіційні заяви, що Україна проводить там військову операцію в режимі тиші.

Кінбурнська косапіщана коса, розташована за 4,0-7,5 км від міста Очакова Миколаївської області. Ця коса є продовженням Кінбурнського півострова та частково відділяє Чорне море від Дніпровсько-Бузького лиману.

За деякими оцінками, контроль над Кінбурнською косою стане ключовим для України для повернення контролю над рухом Чорним морем.

Декілька днів тому на косі не було нікого. Кінбурнська коса навпіл розділена на Миколаївську та Херсонську області. Наші сили оборони неодноразово завдавали туди артилерійські удари і зробили все, аби там не було противника. Причому його нема не тому, що ми його вибили, а тому, що на косі просто нема де стояти. Це – пустеля, по якій машини навіть погано проходять, вона досить вузька, там нема рослинності. Тому висаджувати туди солдат, з військової точки зору, – досить важка історія, яка може погано закінчитись. Зараз наші сили взяли під контроль перешийок за селом Геройським, і поки цього достатньо для стримування ворога.          

У чому стратегічне значення коси, окрім забезпечення «зернового коридору» з Миколаєва?

Це, наряду з Очаковом, – вхід у Дніпро-Бузький лиман, потім в Південний Буг та порти Херсона. Але це тільки вхід і не косою єдиною. Навіть якщо ми будемо тримати саму косу і давати можливість нашим кораблям заходити, це їх повністю не убезпечить. От якби ми повністю звільнили територію хоча б до Голої Пристані, то можна було б про щось говорити. А сенсу розглядати Кінбурнську косу як якийсь початковий плацдарм я не бачу. Противник при сучасному озброєнні так само буде контролювати

Джерело