84-річну маму донька понад місяць шукала і серед мертвих, і серед живих, а коли знайшла - то знадобилося пів року, щоб повернути маму з окупованої території, йдеться в ТСН.

У  Маріуполі на проспекті Металургів, 117 на 8  поверсі жила Жанна Мілащенко, 84-річна відома на все місто викладачка німецької мови та українського мовознавства Приазовського технічного університету. Поки це було можливо, вона вела щоденник. Як і всі мешканці Маріуполя з повномасштабним вторгненням Жанна Миколаївна стає заручницею російських військ, які методично знищували місто. "Прокидаємося від того, що будинок трясе,  трясе,  трясе", - розповідає жінка.

28 лютого по всьому місту зникає зв'язок і Жанна Миколаївна вже не може зателефонувати доньці у Київ. Від того дня починається боротьба за виживання. 84-літня жінка збирає сніг, топить його, аби мати воду, кожен вихід на вулиці це ризик і 10 березня у під'їзді, коли вона підіймалася на свій 8 поверх, ракета влучила між другим та четвертим поверхами.

"Я впала, мене так вдарило по голові і я думаю, ну от і все. Кров з мене тече, набігло по нозі повне взяття", - пригадує жінка.

Розбитими сходинкам вона доповзає до квартири, перев'язує рани і лягає у ванну, а за 3 дні до неї добирається сусідка і кличе у підвал. Поранена і знесилена жінка залишає свій дім.  "Котик виліз мій, поцілувала бідного, я виходила останньою з під'їзда", - в сльозах розповідає Жанна Миколаївна.

При виході з під'їзду починається масований обстріл. Жанна Миколаївна отримує контузію і  втрачає свідомість. Увесь цей час, за 700 кілометрів від Маріуполя у Києві, її донька Оксана Мілащенко не спить. "Я не припиняла пошуків ні в день, ні в ночі", - каже жінка.  

Домові чати, обдзвін знайомих в Маріуполі, урядові гарячі лінії, зв'язки з волонтерами та теробороною -  та ніяких новин. 18 березня стає відомо, що в багатоповерхівку по проспекту Металургів 117  було 11 прямих влучань.  Але донька відчуває, що мама жива, та продовжує пошук і серед мертвих, і серед живих. І тільки через місяць отримує першу зачіпку. "Дзвінок сусідки 30 березня. Мама у підвалі сусіднього будинку і вона жива", - переказує розмову донька.  

Після повної окупації Маріуполя у підвали заходять російські військові і вивозять людей у табори приморських селищ. Жанна Миколаївна потрапляє до лікарні Мангуша через кровотечу, але її не лікують, вважають божевільною. А Оксана знаходить знайоме прізвище у списках цієї лікарні та волонтерів, які їдуть подивитися на жінку, що говорить українською і марить німецькою - Оксана відчуває, що це може бути її мама. "Лежала в коридори жінка, погано вдягнена, брудна, ми до неї підійшли, Оксана - це ваша мама. Вони боялися мені сказати, в якому вона стані", - розповідає донька.  

Оксана просить волонтерів забрати мума до Донецька, це місто, в якому вона жила до 2014 року. І ось, щоб побачити маму, вона долає довгий і небезпечний шлях у "ДНР".

"Це була мама, але інша людина. Вона не ходила, вона не говорила. Вона мені сказала єдине, залиши мене в спокої, дайте мені спокійно померти", - пригадує жінка.

Мама, яка все життя була елегантною, доглянутою, начитаною жінкою, перетворилася, як каже сама Жанна Миколаївна, на колоду. В Донецьку Оксана вчила її наново ходити, їсти і читати. Як тільки Жанна Миколаївна стала на ноги - попросила її вивезти на вільну Україну.

Та шаленому бажанню повернутися в Україну заважає відсутність документів. Все що залишилося від минулого життя - поламані телефони, годинник, що зупинився і ключі, які більше нічого і ніколи не відкриють. Мама і донька пройшли у донецьку фільтрацію і єдиний шлях повернутися -  пролягав через Росію, де їх затримують. "Сказали, що вам потрібно отримати документи для тимчасового існування в РФ і виїхати ви вже не зможете, бо ви біженці", - розповідає Оксана.

На території Росії роблять усе, аби українці з окупованих територій не могли повернутися до України. Оксану допитують, знімають біометричні дані, фотографують і направляють з мамою, що ледь ходить у табір для біженців. Оксана ухвалює рішення тікати. Друзі з Криму допомагають з грошами на транспорт і вони з російського табору втікають на окупований півострів. Оксана розуміє, що повернути маму вона може тільки, якщо сама буде в Україні.  

Світлину мами з плакатом в руках - "я громадянка України" - Оксана виклала у соцмережу, коли вже повернулася додому. Крок відчаю спрацював, адже це фото набирає тисячі перепостів і потрапляє на очі українських урядовців.

"Мені ввечері це фото скинув прем’єр–міністр Денис Анатолійович", - розповідає міністрка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України  Ірина Верещук.  

З цього моменту починається кримська частина спецоопераці по поверненню додому. На окупованій території Жанні Миколаївні допомагають наші волонтери отримати довідку про ідентифікацію іноземної громадянки. Ірина Верещук закликає не боятися російських документів, якщо мова йде про порятунок. "Це то й випадок, коли я навпаки кажу, що візьміть навіть той російський паспорт, лише для того, щоб виїхати і себе врятувати, це не буде порушення", - переконує вона.  

Волонтери вивозять Жанну Миколаївну до Мінська, де її чекає наш консул з посвідченням для повернення в Україну.

Так шлях довжиною у 6 тисяч кілометрів і тривалістю у пів року закінчився зустріччю мами і доньки у вільній Україні. "Порятунок моєї мами на 50% - це Боже диво, а на 50% - це кропітка, важка робота цих людей. І може і моя вдача трошечки", - каже Оксана.  

Цей щасливий фінал став реальністю завдяки безмежній любові доньки до мами. І завдяки незламності 84-річної українки до своєї держави. "Слава Богу, я в Україні! Слава Богу, я вдома", - каже Жанна Миколаївна.

Читайте також:

Дякували Путіну і "зливали" позиції ЗСУ: в Україні виявили десятки освітян-колаборантів

В катівнях Харківщини людей двічі на добу випускали до туалету, тримали без їжі і води

Дніпряни залишилися майже без міських автобусів після нічного обстрілу депо