Оксана Бринь з Новоселівки разом з семирічною донькою втратила будинок внаслідок російської агресії. Не дивлячись на це, одразу після звільнення Чернігівщини жінка повернулася додому і жила у наметі, допоки волонтери не поставили біля зруйнованих стін будинку вагончик.
Оксана Бринь розповідає, як все життя будувала власними силами будинок у Новоселівці.
"Скільки я себе пам'ятаю, стільки й будую по трішки. Спочатку була одна кімната, потім я добудувала, бо грошей, як завжди не вистачало, тому дві кімнати, потім ще одна, потім ще одна добудова, й ось я практично закінчила будівництво. І все".
Перші дні повномасштабного вторгнення Оксана разом з донькою провели у себе в погребі. Донці говорила, що вони грають в гру.
"Коли були танки з перших днів, я її взяла на руки, віднесла туди (у підвал) і сказала: “Сонечко, це гра, бачиш, як ось на парад, коли ми їздили колись. Тому це не страшно”. Потім, коли почали стріляти, я казала: “Це сонечко, парад. Це також гра, але нам потрібно просто від них сховатися на деякий час”. Я за всю війну та і зараз ні разу не плакала. Але мені так боляче. Так боляче".
В березні в будинок влучив російський снаряд. Оселя і всі речі згоріли.
"Я стою, і я чую “бабах” і розумію, що стріляють уже звідти, тобто це вже не наші війська і ми вже тоді бистренька побігли на Бобровицю. І через два дні в мене згорів дім".
Як тільки Чернігівську область звільнили від російських військ, Оксана разом з донькою повернулися додому. Оксана з Ангеліною прожили три місяці в наметі, поки волонтери не поставили їм вагончик.
"Я говорила: “Маленька моя, я завжди працювала, працювала, працювала, а тут ми зараз разом, у нас з тобою похід, дивись палатка”. Я перший раз побачила, наскільки відкрита природа: у нас були їжачки, була сорока, і це було настільки чудово".
З червня жінка з донькою живуть у цьому вагончику. Оксана облаштувала куток з іграшками для дівчинки.
До зими Оксана планує відбудувати у своїй оселі дві кімнати.
"Уже збираюся: як тільки дощі скінчаться, буду заливати фундамент, стіни. Сподіваюсь, до кінця жовтня, максимум листопад, я відбудую свої дві кімнати, щоб не хвилюватися за дитину. Фундамент планую сама залити, тяжко, потім буду лежати. Газоблоки, сподіваюсь, волонтери допоможуть, бо я їх не підніму, ну і дах також. А внутрішні роботи — там щось десь глиною підмажу, там вже все сама".
Не дивлячись на всі труднощі, Оксана говорить, що щаслива, адже біля неї її донька.
"Дуже змінилися цінності, я скільки себе пам'ятаю, мабуть, років з 20 будую, будую, будую... І раз — і згоріло все життя, все життя. Ні грошей, ні дому, нічого немає. І я розумію — навіщо? Ось тут буде дві кімнати, а там у мене будуть квіти, квіти, квіти, я його в рожевий колір помалюю. Ось коли сонечко, небо, ось це крикливе маленьке, оце щастя, а інше — це все не важливе".
Детальніше дивіться у сюжеті:
Читайте також:"Життя продовжується, і ніколи не пізно почати щось нове": чоловік з Чернігівщини почав робити печі-буржуйки
Джерело
