«Главком» розповідає про наших захисників, які мужньо протистоять ворогу на фронті, віддано захищають рідну землю від російських загарбників, подекуди ціною власного життя. Найбільше, що можемо зробити для наших воїнів – пам’ятати про них, допомагати армії, відстоювати суверенітет України та працювати задля нашої перемоги.
Едуард Вагоровський мріяв стати військовим з дитинства. Неподалік від його дому в Рубіжному була військова частина. Вона захоплювала увагу хлопчика. Якось він навіть випросив у тата формений кашкет, той взяв його в якогось пожежника на заводі. У ньому Едуард ходив ледь не всюди. Такими спогадами про чоловіка із газетою «Експрес» поділилася дружина Героя Ірина Вагоровська.
Вони познайомилися у школі, Ірина прийшла навчатися у дев’ятий клас Едуарда. Між молодими людьми одразу виникла симпатія. Пізніше юнак вступив у Ставропольське вище військово-авіаційне училище льотчиків і штурманів. Після закінчення навчання закохані одружилися. Рік прожили в Оренбурзькій області, де Едуард проходив службу в навчальному полку. Після цього його відправили в селище Озерне, що в Житомирській області. Тут родина прожила понад 30 років.
Едуард Миколайович Вагоровський (1965 – 24 лютого 2022) – український військовий льотчик, підполковник. Герой України.
Народився у 1965 році у місті Рубіжному Луганської області. Із дитинства мріяв стати військовим. Після школи вступив у Ставропольське вище військово-авіаційне училище льотчиків і штурманів. Опісля рік прожив в Оренбурзькій області, де проходив службу в навчальному полку. Після цього його відправили в селище Озерне, що в Житомирській області. У 38 років звільнився в запас, маючи звання підполковника. Та коли в 2014 році розпочалась російська збройна агресія проти України, повернувся на службу.
У 38 років на той час підполковник Едуард Вагоровський звільнився у запас. Насолоджувався тихим сімейним життям, займався спортом – плавав у басейні, грав у теніс та футбол. Але 2014 року, із початком російсько-української війни, повернувся на службу. Від колег почали находити сумні повідомлення про авіаційні втрати, і досвідчений льотчик зрозумів, що потрібен.
«Чоловік знав, що льотчиків у нас мало. Тож розумів – такі офіцери потрібні у війську... Справжній патріот України, він завжди був готовий до останку захищати Батьківщину, – каже Ірина. – Якби нас ще у школі запитали, хто з класу стане Героєм України, ми вказали б на нього. Як же ж боляче, що він став ним посмертно...».
Життя підполковника бригади тактичної авіації Повітряних Сил обірвалось 24 лютого, у перший день широкомасштабного вторгнення Росії. 56-річний офіцер загинув у Озерному, виводячи українську військову авіацію з-під ракетного удару. Він, пожертвувавши свобою, дав можливість іншим піднятися в повітря.
«От він такий був – добрий, щирий, відданий. Завжди хотів усім допомагати, – каже Ірина. – А ще він був такий харизматичний, такий яскравий, як комета! Я просто не знаю, як далі житиму без нього... Дуже важко...» – додає Ірина Вагоровська.
Льотчика поховали в рідному Озерному. Окрім дружини, у нього залишилися 33-річна донька та дві онуки, яким 3 і 8 років.
Президент Володимир Зеленський підписав указ про присвоєння звання Героя України Підполковнику Едуарду Миколайовичу Вагоровському (посмертно) 28 лютого.
Також 7 серпня, З нагоди Дня Повітряних сил ЗСУ, глава держави вручив орден «Золота Зірка» дружині Героя України підполковника Едуарда Вагоровського, який загинув під час виконання завдання на МіГ-29, виводячи авіацію з-під ракетного удару.
Замикаючи групу, Едуард Вагоровський виконував демонстраційні дії, чим забезпечив іншим літакам можливість піднятися в повітря.
